|
Шлях до Тараса
Минають роки, десятиліття… Минають віки. Та не минає з ними велич і безсмертя великого генія українського народу Т.Г.Шевченка. І якими пророчими є слова Костянтина Станіславського: «Твори Шевченка переживуть віки і вічно будитимуть у серцях людей благородні, великі почуття».
Шевченківські дні приходять до нас з першим свіжим весняним подихом, щирим словом неперевершеного його майстра, 9 березня (цього річ – 95 річниця від дня народження Тараса Шевченка) українці вважають святом всенародним, значимим, велелюбним.
Поетичні та мистецькі години, книжкові та художні виставки, різноманітні конкурси та ряд інших заходів проведено у Старокостянтинові до дня народження Великого Кобзаря.
Але 7 березня у малій залі Будинку офіцерів відбулася, на наш погляд ,подія особлива та непересічна. Йменувалася вона як вечір-концерт «Шевченко та Поділля», але вдало зрежисована відомим у місті та за його межами митцем Ларисою Площинською, набула значно ширшого високодуховного значення.
Водночас цікаво, змістовно та лаконічно повели розмову із вдячним слухачем ведучі вечора . Розповідали про те, як народний поет побував на Поділлі,що тут побачив із ким познайомився й зустрівся. А здавалося, наче вели майстерно пензликом, і ми бачили, як ступає Шевченко розлогими осінніми скверами, як милується широкою красою рідних нам теренів, к народжуються до геніальності прості стрічки…
Але що може краще висловити силу Шевченкового слова, ніж пісня!? Відомий вокаліст міста Євген Маркін виконує чудовий твір на слова та музику Юрія Рибчинського «Шлях до Тараса»
То щира мелодійна розмова народного генія з нами – сучасниками. І немає між тим років, і відступає перед тим вчорашнє і сьогодення. Бо ж шлях до Тараса – то шлях у майбутнє!
А далі… Далі присутніх зворушують уривок із поеми «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» «Обніміте ж, брати мої» та із балади «Тополя» «Не щебечи соловейко» у виконані хору дитячої музичної школи (кер.О.Свиридовська), українська народна пісня «Плавай , плавай лебедонько», яку представили О.Свиридовська та юна К.Грохольська.
Потрібно обов’язково сказати про те,що кожний твір на шевченкові слова, виконаний того вечора юними вихованцями музичної школи прозвучав нарочужд зворушливо і не залишив здавалося жодного байдужого слухача. Оплески, овації, виклики на біс тому найкраще підтвердження. І.Мельник, І.Яремчук, бандурист І.Ірій, І.Коханська… З якою щирою душею виконували юні таланти твори українського генія, як переймалися кожним словом його віршованої думки. І як вдало окреслили загальну картину зібрання твори, виконані ансамблем бандуристів ДМШ (керівники А.Савоськіната В.Петлюк), юними вихованцями музичної А.Мацюком таІ.Гончаруком. І яким драматично-ліричним та філософським став для слухача романс «Ой три шляхи широкії» у виконанні О.Лисенко. Присутніх приємно здивувала і відома пісня-думка «Навіщо мені чорні брови» виконана у двох варіантах – Д.Середюк та Я.Ілларіоновою.
А ось українська народна пісня «Було колись на Україні»(уривок із поеми «Іван Підкова») у обробці Василя Муляра та у оригінальному виконанні чоловічого ансамблю муніципального духового оркестру стала для глядача вічно актуальною розповіддю про силу духу у боротьбі за свободу. Чудовим завершенням заходу стали дві пісні у виконані муніципального хору «Доброслав». А кульмінацією – твір «Реве та стогне Дніпр широкий», який разом з хором, піднявшись, виконував весь зал. Гордістю переповнювалися наші серця. Гордістю за те, що ми єдині у великій довірі слову великого майстра. Ми єдині на шляху до Тараса.
Варто додати, що велика роль у проведенні заходу належить ідейному натхненнику та учителю Ларисі Площинській. Її режисерськіроботи завжди читаються прозоро та цікаво, стають яскравим явищем на небосхилі духовногожиття Старокостянтинова.
Варто відзначити майстерну роботу творчого коллективу ДМШ, зокрема акомпаніаторів М.Герус, Т.Козюри, М.Ножки, викладачів О.Свиридовської, О.Лисенко, та ін.
Букетами квітів, словами вдячності, грамотами та цінними дарунками дякували організаторам та виконавцям заступник міського голови Віктор Ніконішин, завідувач відділу культури виконавчого комітету міської ради ВасильМуляр, меценат, учасн6ик муніципального хору «Доброслав Руслан Гуменюк та ін.
Відзвучали останні ноти, а присутні під враженням побаченого та почутого,замиловані піснею та словом,усе не розходилися. У серцях жило очікування нових зустрічей, які, віремо, не за горами.
Бо ж «хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став» - народна мудрість.
Ірина Костіна
|
Іван Мазепа – великий гетьман України (до 370-річниці від дня народження)
Іван Степанович Мазепа – один з найвидатніших українських гетьманів. Його імя відоме практично кожному громадянину України вже хоча б тому, що його портрет розміщено на десятигривневій банкноті.
Народився Мазепа у березні 1639 р. (інші джерела – 1640 чи 1644 рр.) на хуторі Камянці поблизу Білої Церкви у родині українського шляхтича. Він найдовше, понад 20 років, був при владі.
Батьки дали йому ґрунтовну, на той час, освіту. Він навчався в Київському колегіумі, потім в єзуїтській школі у Варшаві, а згодом у навчальних закладах Голландії, Італії, Німеччини, Франції.
Свою кар’єру Мазепа розпочав на службі в польського короля Яна-Казимира. Польський король високо оцінив військовий хист та розум майбутнього гетьмана. Тоді про Мазепу вперше довідалися у вищих політичних колах Європи.
В 1663 році Мазепа повертається на Україну. Тут він стає на службу до Петра Дорошенка, який намагається об’єднати розтягнуті сусідами українські землі в єдину державу. На той час, коли Мазепа опинився у Дорошенка, той вже перебував у стані війни з Річчю Посполитою. Він виступив з власної позиції, а не з позиції союзника – Москви. Після краху визвольної місії П. Порошенка, Мазепа опинився на Лівобережжі, де тоді гетьманував І. Самойлович.
Після невдалого походу проти татар і турків 1687 року, Москва змістила І. Самойловича, а на посаду гетьмана було обрано І.Мазепу. Мазепа проглянувся російській стороні, як перспективний полководець, як розумний, освічений керівник. Булава дісталася Мазепі майже в п’ятдесят років. Гетьманом стала людина, якій судилося залишити найпомітніший, після Б. Хмельницького слід в історії козацької України.
Незабаром до влади в Росії прийшов ПетроІ. Новий російський цар був недосвідченим в політичних справах, молодим і нерозважливим, тоді ж Мазепа, по європейських мірках, був уже сформованим політиком. Саме з початком царювання Петра І, до Мазепи приходять його найвизначніші військові успіхи. Тут треба зупинитись детальніше – ми більше знаємо про Мазепу, як про політика, часто забуваючи про військові заслуги гетьмана. Натомість, саме з Мазепою, пов’язані визначні військові перемоги козаків у різних битвах на теренах Європи. Мало хто з європейських полководців міг зрівнятися з Мазепою. І куди вже було до нього майбутньому генералісимусу Олександру Меншикову. Меншиков був першим в історії Росії полководцем з найвищим військовим званням, хоч був людиною не письменною.
В переліку військових звитяг Івана Мазепи, значаться взяття Азова 1696р., походи на Кази-Кармен, Тамань, участь у Північній війні.
За відмінні успіхи на полях боїв І.Мазепа був удостоєний російського ордена Святого Андрія Первозванного, польського ордена Білого Орла, а також наділений «гідністю князя Священної Римської Імперії».
За роки гетьманства І.Мазепи в Україні вирувало культурне й релігійне життя. Коштом гетьмана відбудовувались і зводились нові церкви, розквітла гетьманська столиця – Батурин. Завдяки своїм непересічним талантам Мазепа зумів поставити справу так, що за його гетьманування Росія не змогла по повній розкрутити пружину нищення української державності. Мазепині часи – це доба господарської стабілізації в Україні, розквіту української освіти, науки, архітектури. Стільки, як Мазепа, для розвитку української культури не зробив жоден український гетьман.
Син свого часу Мазепа постійно дбав і про власні статки, і про статки свого оточення, і про те, як утихомирювати селян. Але на відміну від сучасних олігархів свої величезні багатства він витрачав на будівництво й оздоблення церков та храмів, на бібліотеку й Києво-Могилянську академію. Після його смерті, ніхто не зумів докладно полічити його щедрі пожертви, так багато їх було.
Сучасники І.Мазепи по достоїнству оцінили його подвижницьку працю на ниві української культури. Визначний філософ Феофан Прокопович порівнював його з великим київським князем Володимиром Хрестителем, настільки величними для України були Мазепині діяння. У народі ходило промовисте прислів’я: «Від Богдана до Івана не було гетьмана».
Однак вирішальну свою справу – змагання за незалежність України – І. Мазепа програв, що стало не тільки його особистою трагедією, а й справжньою катастрофою всього українства.
Проте справа І. Мазепи не минула дарма. Вона залишила глибокий слід у свідомості козацької еліти. Соратники великого гетьмана продовжили його справу в еміграції. Обраний козаками-емігрантами новий гетьман Пилип Орлик до свого скону не припиняв боротьби за Україну.
Російська пропаганда зробила все, щоб навіки закарбувати у свідомість українців фальшивий міф про Мазепу-зрадника. Будь-який супротив уярмлення України називали «мазепинством». Але попри все, вже сам факт повстання 1708-1709 рр. під проводом І. Мазепи надихав українських патріотів XIX-XX ст. Надихає і сьогодні.
Останніми роками фонди бібліотек міста поповнились змістовною літературою з історії України. Прохання до жителів міста, відвідуйте бібліотеки, збагатіть свої знання з історії України.
Н.М. Вінцковська, зав. міською бібліотекою
|
