свято

 імена

Радощі та перемоги 42 гарнізонного Будинку офіцерів

12 серпня 1949 року згідно Директиви Генерального Штабу Збройних Сил у мальовничому Старокостянтинові був сформований гарнізонний Будинок офіцерів Військово–Повітряних Сил. І ось вже протягом багатьох років його велична споруда у обрамленні крислатих каштанів, розлогих лип та струнких величавих ялин, як одна з візитних карток нашого міста, прикрашає одну з центральних вулиць міста – вулицю Миру.
…Багато води утекло з того далекого 49-го року, змінилося не одне покоління жителів міста, змінився не один десяток начальників нашого ГБО, але не змінилося його покликання, а по-військовому «основні задачі». Говорячи словами давньої приказки «Народ і армія – єдині!», поволі починаєш розуміти, що в дійсності воно так і є, бо наш ГБО дав путівку в життя не те що багатьом людям, а можна сказати, що й багатьом поколінням. Ті колишні дітлахи, котрі дивилися у кінозалі Будинку офіцерів фільми про льотчиків, танкістів чи прикордонників – тепер вже сивочолі дідусі та бабусі, а багато з них пройшли через терни армійського життя, адже Старокостянтинів славився у всі роки, як кузня військових кадрів для всіх родів та видів Збройних Сил. І хай вони цивільні люди, чи генерали, чи офіцери, чи прапорщики, чи працівники Збройних Сил, хай у відставці, чи в запасі – дуже багато з них знайдуть хвильку часу, щоб відвідати цю затишну обитель військової культури.
...І ось вже крокує по землі 2008 рік. Нині 42 гарнізонний Будинок офіцерів очолює надзвичайно талановитий і дієвий офіцер – підполковник Євген Юрійович Блискун. Вже восьмий рік цей творчо невтомний чоловік стоїть біля керма, як жартома називають наш ГБО, «стратегічного закладу військової культури». 4 роки поспіль ГБО визнаний кращим у Повітряних Силах Збройних Сил України та одним з кращих у Збройних Силах України у 2007 році.
...Тепер коротко про колектив, адже кожен начальник сильний своїми підлеглими, а їх у Євгена Юрійовича хоч і невелика кількість, але з ними, як жартує шеф, «можна звернути не одну гору».
Заступник начальника ГБО капітан Олександр Олександрович Петрук – обдарована багатьма талантами людина, гарний співак та невтомний жартівник. Вже понад шість років цей тандем – начальник ГБО та його заступник невтомно трудяться на ратно-творчій ниві, збираючи все нові й нові врожаї та плекаючи нові творчі зерна. За займаною посадою та покликом творчої душі Олександр Олександрович очолює сектор культурно-виховної роботи та організації дозвілля. Під «крилом» капітана Петрука невтомними бджілками трудяться інструктори культурно-просвітньої установи Галина Якимовська та Людмила Макарчук, художник-оформлювач Юлія Коломійчук, культорганізатор Катерина Аргунова та радіомеханік Сергій Чеплаков. Завдячуючи цим людям, проводяться різноманітні заходи культурно-виховного та просвітницького спрямування – концерти, конкурси, фестивалі, вечори відпочинку, конференції, круглі столи тощо.
На фінансовій ниві працюють головний бухгалтер 42 ГБО Тетяна Безсмертна та бухгалтер Ігор Сидорчук. Дякуючи їм, бухгалтерія ГБО уникає заборгованостей по всіх виплатах.
Хранителем друкованого слова 42 ГБО – завідуючою бібліотекою - вже 19 років трудиться Ганна Максименко. До цієї дбайливої господині надзвичайно приємно зайти в гості – у бібліотеці завжди чистота і порядок. Сама ж Ганна Олексіївна завжди порадить, що можна почитати та переглянути тій чи іншій віковій чи соціальній категорії читачів.
Адміністративно-господарчу частину нещодавно очолила Марія Осмолян – жінка невичерпної енергії. Під її керівництвом слідкують за чистотою та порядком у приміщеннях та на території ГБО двірник Микола Пасічник, підсобні працівники Михайло Брисюк та Іван Черняк, комірник Віктор Ярцев, прибиральниці Зоя Макарчук та Олена Чорнобрива. Завдячуючи адміністративно-господарчому сектору територія та приміщення ГБО знаходяться у відмінному стані, скрізь чисто та акуратно.
Ведення документації Будинку офіцерів лягло на тендітні плечі діловода ГБО Наталії Суханюк. Через її дбайливі руки проходять всі папери, котрі регламентують діяльність установи. Ось вже понад 29 років очолює курси машинопису та секретарської справи вельми інтелігентна та порядна жінка Катерина Малюженко. Чого правди таїти – велика кількість секретарок і діловодів нашого міста, району та України свою кар’єру розпочинали ученицями саме Катерини Олександрівни, за що їй і понині дякують.
Поряд з Катериною Олександрівною курсову мережу розбудовує молода і талановита керівник гуртка сучасного танцю Наталія Чупака. Про її досягнення можна говорити багато і довго, а щоб наочно пересвідчитись – варто відвідати будь-який концерт в Будинку офіцерів. Вихованки Наталії Валеріївни творять на сцені чудеса хореографії, їм аплодували Київ, Тернопіль, Львів, Хмельницький, Кам’янець-Подільський, Красилів, а про Старокостянтинів годі й говорити –тут їх знають в обличчя.
Свою справу знають одні з найвідповідальніших людей - Охорона споруди – прямий обов’язок сторожів 42 ГБО Любові Білик та Володимира Олійник., і варто відмітити, що вони справляються з цим на «відмінно», за що їм особлива подяка.
...Ось так коротко про всіх працівників 42 ГБО – людей неабиякого покликання! «Нас мало, но мы в тельняшках!» – так скаже будь-хто з них, чоловіків і жінок, що трудяться на ниві забезпечення життєдіяльності «стратегічного закладу військової культури».
А тепер про «перлину» 42 гарнізонного Будинку офіцерів – народний аматорський естрадний гурт «2+3»! Коментарі зайві!!! Перераховувати їхні мистецькі досягнення – справа не однієї букви, слова чи речення. Тут може не вистачити газетної шпальти. Існуючи вже... Здамо таємницю – 24 серпня 2008 року «2+3» відсвяткує 12-ту річницю від дня заснування. Так от, за час свого творчого існування, гурт об’єднав серця і душі (за самими скромними підрахунками!) понад 60 учасників. Чим не показник для вітчизняних культурних досягнень? А в дійсності «2+3» є найулюбленішим творчим здобутком підполковника Євгена Блискуна, часткою його мистецької душі, золотою краплинкою його таланту. Нарівні з нинішніми учасниками гурту весь колектив 42 ГБО висловлює щиру подяку тим, хто стояв біля витоків гурту, його першим солістам, а саме Олександру та Дмитру Блискунам, Ірині Ємець, Ані Ставнійчук, Світлані Паламарчук, Юлі Шулимі (Коломійчук), Ірині Собчук (Скоропадській), Ані Лебідь, Ірині та Юлії Шликовим, Тетяні Літвак, Ані Коваленко, Ані Вапнічній, Каті Гузніщевій, Ані Мацюк, Наді Глущенко, Олі Вербич, Юлії Якимчук, Яні Бірюк, Каті Журавель, Юлії Соколовській, Марині Сікорській, Крістіні Латиповій, Каті та Маші Письменним та всім-всім-всім, кого ми не змогли вписати у цей почесний список. Але цей список зараз продовжують солісти «2+3» Яна Остапенко, Лєна Лашкевич, Саша Франчук, Крістіна Іванова, Оля Кошик та Денис Грищук.
Сам гурт «2+3» також хоче подякувати тим людям, кому колись і нині не був байдужим творчий шлях колективу. Насамперед, найщиріші слова вдяки гурт висловлює пані Наталії Котляровій – талановитому хореографу, колишній «мамі» танцювального колективу «Краяночка», людині, котра у прямому розумінні слова «ставила на ноги» юні дарування Старокостянтинова, вчила азам хореографії. Дякуємо Вам, Наталіє Борисівно! Неабияку долю сприяння у творчий успіх колективу вніс справжній старший друг, наставник і командир – генерал-майор Юрій Аврамович Байдак. Завдячуючи цій добрій, чуйній і надзвичайно порядній людині, справжньому генералу, гурт зі своїми концертними програмами відвідав велику кількість військових гарнізонів по усій неньці-Україні. Дякуємо Вам, пане генерале!
Не варто забувати й тих, хто, на жаль, залишив колектив 42 ГБО, але разом з тим залишив по собі добру згадку – колишніх діловода 42 ГБО Валентину Докучаєву, комірника Раїсу Гадайчук, прибиральницю Олександру Якимовську, інструкторів КВР і ОД Оксану Шубіну і Андрія Шупера та ще багатьох працівників ГБО, з котрими нинішній колектив 42 ГБО працював у єдиному строю.
Висловлюючи подяку всім тим, кому ніколи не була байдужа доля 42 гарнізонного Будинку офіцерів, а зокрема - військовим командирам, начальникам та побратимам. Хочемо надіятись, що у їхніх ратних здобутках є й часточка праці колективу ГБО, а їхня творча слава – частка вашої турботи і допомоги. Дякуємо вам, шановні, начальник Старокостянтинівського гарнізону полковник Сергій Близнюк, командир військової частини А0598 полковник Микола Борисенко, командир військової частини А1067 полковник Анатолій Андрущак, командир військової частини А4009 полковник Ігор Михалечко, заступники командирів в/ч А2502, А0598 та А4009 підполковники Денис Качан, Сергій Альбощій та Дмитро Карякін, офіцери в/ч А2502 підполковники Ігор Підгорбунський, Микола Кошик та Олександр Янович, майори Анатолій Свінцицький, Микола Старушик, Василь Андрусенік, Сергій Малярчук, Сергій Жмурко, капітани Олександр Левченко, Олег Лесик, Борис Харченко, Руслан Жердьов, Олег Селянський, Володимир Головченко, Володимир Ланець, прапорщик Ярослав Доманський, старший солдат Олександр Ністранський та багато інших військовослужбовців, хто словом чи ділом допомагав колективу ГБО у скрутну хвилину та ділив з ними наші радощі та перемоги. Дякуємо вам, справжні чоловіки у погонах!
Не варто забувати й тих, хто недавно опікувався роботою ГБО, а тепер, знявши військові мундири й до сих пір переймаються їх проблемами, що так чи інакше виникають у роботі цього закладу культури. Тож слова подяки звучать для Леоніда Кисельова, Сергія Тронько, Руслана Гули, Миколи Конона, Михайла Когівчака, Юрія Дьолога, Фаріта Сахіпова, Леоніда Мироненко, Ігоря Коваленко, Олега Рупчева, В’ячеслава Прилуцького, Ігоря Чорного, Віктора Романюка та багатьох інших.
Ратно-культурна робота колективу ГБО ніколи б не обійшлась без співпраці та підтримки органів місцевої влади – тож найщиріші слова вдячності висловлюємо нинішньому міському голові Миколі Степановичу Мельничуку, начальнику управління у справах сім’ї та молоді Наталі Іванівні Шабельник та начальнику управління культури та туризму райдержадміністрації Вірі Іванівні Москалюк. Не забуваємо й добрі діла колишнього міського голови Миколи Івановича Козачука, колишнього заступника голови РДА та міського голови Сергія Сильвестровича Кучерука, колишньої завідуючої управління культури РДА Валентини Миколаївни Бугери та багатьох очільників міста та району.
Висвітлюючи свою життєдіяльність, колектив 42 ГБО неодноразово співпрацював з місцевими ЗМІ, тож хочеться сказати «Дякуємо!» працівникам районної телерадіокомпанії Оксані Радушинській та Сергію Грищуку, колективам газет «Наше місто» та «Голос Громади».
Окрема подяка хорошим друзям, товаришам і творчим колегам колективу ГБО – зразковому танцювальному колективу «Арабеск», очолюваному Оксаною Буєвою, колективу імені Володимира Ножки «Дзвіночок», очолюваного Людмилою Ножкою, ДСТК «Твіст», де керівником Сергій Журавський, народному аматорському колективу «Берегиня» і безпосередньо Круторогому Олегу, директору професійного ліцею Володимиру Степановичу Вдовиченко, приватним підприємцям Олександрам Сомову і Загребельному, Сергію Наконечному, Петру Довгалю, Івану Антонюку, Сергію Гаєвському, Віталію та Наталії Долженкам, Василю Харченко, Миколі Кирсті, адвокату Олександру Гіппіусу, головному менеджеру з продажу косметичної фірми «Оріфлейм» Аллі Наскаловій, депутатам міської ради Олегу Касприку, Віталію Таєнчуку.
…Вибачте ті, кого ми не згадали на шпальтах нашої газети. Друзі! Ваша підтримка, ваші добрі справи завжди допомагали колективу 42 гарнізонного Будинку офіцерів, але потрібно буде зробити не один випуск газети, щоб згадати лише ваші імена та прізвища. Ми просто усім вам щиро дякуємо!!!

Василь Братанюк: «Живопис – це мистецтво зображення світу в його красі»

(Продовження. Поч. в №32 (237) від 7 серпня 2008 р.)
Барон фон Фальц-Фейн надзвичайно великий поціновував мистецтва, він не пропускає аукціонів, таких як Сотсбі, багато зробив добрих благодійних справ. Скажімо, викупив за великі гроші листи Наталії Гончарової і передав їх пушкінському будинку, Києву подарував архів Сержа Лифаря, а Алупкінському палацу – портрет Потьомкіна роботи Левицького, вартістю один мільйон доларів. Готує архів білих офіцерів для Кисловодського музею. Через деякий час, вже після смерті академіка Д.С. Лихачова ми знову зустрілись і я написав портрет барона в старовинному сюртуку подарованого мамою ще до революції (барон фон Фальц-Фейн 1912 року народження). Барон знайомий зі світовими знаменитостями, артистами, художниками, письменниками, композиторами, політиками. До сьогодні і я підтримую стосунки з цією неординарною особистістю. Старокостянтинову він подарував книгу з написом (знаходиться в музеї), що він бажає, при умові реставрації замку князя К. Острозького, подарувати реліквії князя. Е.О. фон Фальц-Фейн вірить, що архітектурні, історичні пам’ятки у Старокостянтинові будуть відреставровані. Він мені навіть називав куточки міста, знає багатьох людей, вихідців з міста та краю, які проживають у Франції, Америці, Великобританії. Це люди хотіли б повернути у місто чимало експонатів, але, на жаль, поки що немає зв’язку з ними. (До речі, В.І. Братанюк передав барону Фальц-Фейну газету «Наше місто», у якій було надруковано статтю директора історико-краєзнавчого музею М.Я. Лісового «Про Старокостянтинів і в Ліхтенштейні пам’ятають» ( див. «НМ» №8(161) від 22 лютого 2007р.) прим. авт.).
- Чим викликане ваше бажання подарувати місту свої роботи?
- Місто Старокостянтинів – древнє місто і воно на слуху по всьому світу. Стверджую так, бо буваючи у різних країнах, отримую масу запитань стосовно міста, особливо історичного минулого. Це справді європейське місто.
Уявіть, коли у цьому місті буде картинна галерея з відповідним статусом, інтернет-сайтом, пов’язана з іменем князя Костянтина Острозького – це місто підніметься вверх на віки Старокостянтинів входить у так зване золоте туристичне кільце разом зі Львовом, Кам’янець-Подільським, Меджибожем, Ізяславом, Острогом, Кременцем та Почаєвим. Завдячуючи туризму, культурі місто очікує велика перспектива. Я маю намір подарувати рідному місту колекцію не тільки власних картин, а й ще ряду відомих імен таких як М.М. Божія та його сина Святослава, К.М. Ломикіна, Г.М. Павлюка, Т.Н. Яблонської, художників з Санкт-Петербургу, зокрема моїх учителів. Запропонував, аби громадськість, влада міста і району підтримали пропозицію стосовно створення картинної галереї. Навіть місце є для цього чудове – будинок краєзнавчого музею, в якому пустує увесь другий поверх та три кімнати першого. Звичайно, приміщення потрібно відреставрувати та належним чином підготувати, адже картини матимуть високу цінність. У залах висталялися б картини і місцевих художників, а також зі США, Європи. Варто було б не тільки обмежуватися картинами, а й пропонувати інші види творчості – різьби, вишивки, тощо. Інтернет дозволить бачити цю виставку повсюди, багато людей забажають її відвідати. Це дасть можливість примножити бюджет міста. Для цього потрібно побудувати готелі, ресторани, сувенірні крамниці, тобто мати розвинуту туристичну інфраструктуру, так, як це робиться у всьому світі. Бачу, як вболівають за місто міський голова М.С. Мельничук та завідувач відділом культури В.І. Муляр, шукають шляхи і засоби відновлення історичної частини міста, повернення йому колишньої краси. Вдячний за підтримку цього проекту директору районного краєзнавчого музею С.П. Олійнику та науковому співробітнику С.І.Сусугуровій. Культура єдина і повинна бути без кордонів, допомагати людям бачити красу людини та світу.
- Як творча небайдужа людина до майбутнього міста, що ви можете сказати стосовно питання спорудження пам’ятника Т.Г. Шевченку і місця його зведення?
- Підтримую ідею зведення у місті пам’ятника Т.Г. Шевченку та місця його розташування у сквері на розі вулиць Чайковського та І. Франка. Разом із парком місце справді чудове, хоча до самого пам’ятника, дизайну території є деякі зауваження, які я виклав скульпторам та архітектору. Шевченко – геній світового масштабу, до того ж бував у Старокостянтинові. В Петербурзькій Академії мистецтв є його художня майстерня. Ця кімната завжди відкрита, багато буває у ній відвідувачів звідусіль і найбільше, звичайно, з України. Пам’ятник повинен притягувати почуттями, естетичністю. Пам’ятник не може бути зброєю війни – усілякі танки, літаки і т.п. Вони повинн