|
Навчання рятувального десанту
Нещодавно мешканці Старокостянтинова мали змогу милуватися розмаїтими куполами парашутів, що розквітали в небі над військовим летовищем. Пересічному обивателю спадало на думку, що відбуваються якісь повітряні розваги. А насправді, на базі авіаційної бригади, відбувався навчально – тренувальний збір пошуково-рятувальних і парашутно-десантних груп Повітряного Командування „Захід”. Учасники збору виконували нелегкі завдання по вдосконаленню навичок щоденної професійної діяльності.
Разом з десантниками-рятувальниками у зборі брали участь члени спортивної команди (з парашутного спорту) Повітряних Сил ЗСУ та збірної Збройних Сил України. Вони відшліфовували свою майстерність перед участю у тридцять четвертому Чемпіонаті світу з парашутного спорту серед військовослужбовців.
Парашутисти-рятувальники виконували стрибки в різних погодних умовах. Адже під час виконання завдань за призначенням вони повинні бути готовими у будь-який час, за будь-яких метеорологічних умов приземлитися не лише на обмежений майданчик, а й, за необхідності, на ліс, воду чи замерзлий грунт. А ще, і це не жарт, під час виконання окремих завдань їм може бути необхідно десантуватися без парашута. Саме тому над летовищем авіаційної бригади вертоліт Мі-8 піднімався в небо не лише в сонячну, але й у вітряну та дощову погоду, а також у вечірній час. І кожного разу рятувальники бездоганно виконували встановлені нормативи. Така робота під силу не кожному чоловікові, а серед учасників збору було чотири представниці прекрасної статі, які блискуче демонстрували професійні здібності.
За словами начальника штабу збору – начальника пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби військової частини А2502 майора Олега Здибеля збір пройшов успішно, без небезпечних інцидентів. Учасники збору були задоволені гостинністю старокостянтинівських авіаторів. Кожен з рятувальників підтвердив свою фахову кваліфікацію.
Побажаймо, нехай їхні професійні здібності застосовуються лише при виконанні навчальних завдань.
Б. Харченко, капітан
|
Василь Братанюк: «Живопис – це мистецтво зображення світу в його красі»
Народився Василь Братанюк у різдвяну ніч 6 січня 1964 року в м. Старокостянтинові. Каже, що його охрестили Василем на честь Василя Великого і впродовж усього життя відчуває невідому духовну підтримку. У 1980-84 р.р. навчався в Одеському художньому училищі ім.. М.Б. Грекова на живописному відділенні. 1986-88 р.р. займався в майстернях К.М. Ломикіна в Одесі, М.А. Ряснянського в Миколаєві, Т.Н. Яблонської в Києві. Працює в жанрі пейзажу, етюду, портрету та історичної картини. У 1988-89 р.р. переїхав до Санкт-Петербургу, відвідував заняття в Б.С. Угарова і В.Ч. Рейхета. 1990 р. – вступив на живописний факультет Інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна Російської Академії художеств. Розпочав заняття в майстернях станкового живопису під керівництвом Ю.М. Непринцева і О.А. Єремєєва. З 1997 р. член петербургського віділенння Спілки художників Росії. Живе і працює в Петербурзі, експонент численних виставок, учасник міжнародних аукціонів.
Творчий шлях В.І. Братанюка являється осягненням і розвитком українського, російського та світового реалістичного мистецтва.
- Василю Івановичу, рідний Старокостянтинів приходить інколи на згадку?
- Завжди з любов’ю пригадую, а по можливості стараюсь відвідати рідний край й древнє місто. Скільки тут є цінного, прекрасного, цікавого. Навчався в п’ятій, четвертій та першій школах, з вдячністю згадую вчителів. Звичайно, великий поштовх для моєї подальшої творчої діяльності дала Старокостянтинівська художня школа, зокрема викладачі Микола Іванович Панасюк, Володимир Назарович Павлович та ін.. усі вони розкрили, насамперед, поняття духовної цінності людини, почуття поезії, краси.
- Які шляхи привели Вас до Санкт-Петербургу?
Шляхи до Санкт-Петербургу привели з Одеського художнього училища - одного із кращих училищ з великою історією, традиційними надбаннями, з якого вийшла плеяда відомих імен – Ісак Бродський, Колесніков, Рубо та ін. Випускники Одеського училища вступали до Санкт-Петербурзької академії художеств, як правило, без екзаменів. Мені також хотілося пройти цим шляхом, щоб навчитися по-справжньому малювати і щось сказати по-суті.
- Розкажіть, будь-ласка, детальніше про свій творчий шлях?
Мене завжди, у першу чергу, цікавила діяльність людини – нехай це були б прості, добрі люди, - скажімо хлібороб, який сіє добро, чи архітектор, що відновлює собор, чи священик. Також цікавила завжди наша земля співучістю, танцями, які ведуть свій відлік з тисячолітньої давнини, від Івана Купала.
Довгі роки основною темою була тема балету, яка є домінуючою і понині. Доводилось писати таких видатних артистів як Майя Плісецька, Галина Уланова, Ульяна Лопаткіна – Маріїнський театр, артистів Малого оперного театру, викладачів й балерин Академії Російського балету ім. Ваганової. До речі, багато артистів – вихідці з України – Світлана Захарова, Оксана Кучерук. У цій тематиці знаходжу духовну красу, досконалість, гармонію, фізичну досконалість, тут багато почуттів, світла й музики.
Наступив момент, коли своїми полотнами зумів сказати щось важливе, істинне. Мої роботи помітили й оцінили. В 1999 р. отримав Гран-прі за виставку «Балет очима художника». Проведено до 25 персональних виставок в США, у Канаді, Голландії, Італії, Японії, Греції, Китаї, загалом у 20 країнах світу, зрозуміло, в Росії та Україні. Так, в Америці я влаштував виставку, пов’язану з образами Старокостянтинова передусім – князя Костянтина Острозького. Виставка мала успіх, довелось відповідати на безліч запитань на тему нашого міста, князя, його роду, як сьогодні живуть люди, відвідувачі. Просили надіслати фотографії, тощо. Надзвичайно приємно, що у Свято-Володимирській семінарії (Нью-Йорк) мені принесли Біблію Князя Острозького в прекрасному стані. В Старокостянтинові такої Біблії немає, а там зберігається багато реліквій – хоругви, листи, книги часів Івана Федорова.
Свого часу я задумав написати образ академіка Дмитра Лихачова – російського інтелігента, знавця й захисника культури. Він мене запитав – «Що ви хочете сказати цим портретом?». Я розробляв сюжети у бібліотеці, серед студентів університету. Одного разу зателефонував секретар академіка і попросив терміново приїхати в Мальтійську капелу (територія суворовського училища), бо приїхала важлива персона з Ліхтенштейну – барон Едуард Олександрович фон Фальц-Фейн (Фольц-Фейни – засновники знаменитої «Асканії-Нової»). По приїзду мене познайомили і я зразу ж приступив до роботи розклав та розробив ескіз тієї трійці – Дмитра Лихачова, барона Фольц-Фейна та Вальберга –останнього пажа Пажського корпусу - людей дуже відомих.
(закінчення в наступному номері)
Василь Дацюк
|
