|
політика |
|
||
| Позастрокові вибори: лідерів, як і коней, на переправі не міняють Експерти вважають, що до Ради гарантовано проходять Блок Юлії Тимошенко, НУ-НС та НР, а голоси подані за інші партії - пропадуть. Загальний же результат виборів залежатиме від того, де вищою виявиться явка виборців. Якщо на Заході та в Центрі, коаліцію сформують Тимошенко та НУ-НС, якщо на Сході та Півдні – при владі залишиться Янукович. Чи стане оновлений парламент насправді оновленим і чи зміниться щось в Україні після цих виборів? Попри сумніви скептиків, можна констатувати: вже змінилося. По-перше, купівля-продаж депутатів вже ніколи не набере у стінах вітчизняного парламенту таких приголомшливих масштабів, такої брутальності, як у розпущеній Верховній Раді. Але найвідчутнішим для пересічних громадян здобутком цих виборів є вимушені кроки влади з підвищення зарплат та пенсій. Як відомо, уряд Віктора Януковича до 2 квітня (день виходу указу про розпуск ВР) затято опирався вимогам опозиції підвищити рівень соціального захисту населення в умовах зростання цін та тарифів на комунальні послуги. Уряд мотивував це відсутністю у держбюджеті відповідних коштів. А також тим, що «проїдання» коштів – саме так заступник Януковича Азаров називав збільшення зарплат та пенсій – шкодить економіці. Вся країна бачила як Микола Янович, один із лідерів регіоналів, у відповідь на вимоги збільшити соціальні видатки бюджету, не соромлячись, вигукнув: «Да пошлі ви на...!» Не встигли висохти чорнила на указі про дострокові вибори, як уряд згадав-таки і про народ... Втім, народ – він все бачить. Нагадаємо ще раз, питання про дострокові вибори було поставлене руба після того, як лідери коаліції вирішили шляхом підкупу та тиску перетягти до своїх лав депутатів з опозиції з метою створення конституційної більшості в 300 голосів. Це спричинило реальну небезпеку узурпації влади купкою олігархів, розв'язувало їм руки практично на все що завгодно, бо давало можливість переписати «під себе» та свої апетити Конституцію України і позбутися будь-якого контролю та відповідальності за свої вчинки з боку опозиції та Президента. Кілька десятків найбагатших сімей країни, зосереджених в Партії регіонів вже готувалися ділити країну та її багатства, як ділять на вечірці святковий торт... Звісно, опозиція, яка добре усвідомлювала, що відбувається і яка небезпека нависла над країною, забила на сполох... Добре чи погано, але вибирати мусимо з трьох... Короткотерміновість передвиборчої кампанії ще більш унаочнила як сильні, так і слабкі сторони вітчизняного політикуму, а також певний поступ у його розвитку. Зокрема стало зрозуміло, що нинішня опозиція – БЮТ та НУ-НС – зробили висновки з помилок, допущених 2006 року. Вони очистили й оновили свої передвиборчі списки від одіозних політичних фігур, які скомпрометували себе зрадництвом заради влади й збагачення, а також уклали угоду щодо створення майбутньої коаліції. БЮТ та НУ-НС вже зараз домовились, що посада глави уряду по-чесному відійде тій політичній силі, яка серед двох учасників майбутньої коаліції набере більше голосів виборців. Саме тому для Тимошенко важливо, щоб за БЮТ проголосували не лише прихильники власне БЮТ, але й ті симпатики «Нашої України», які підтримують прем'єрство Юлії Володимирівни. Ющенко й так Президент, а підтримка БЮТові з боку частини виборців НУ-НС дасть Юлії Володимирівні додаткові гарантії того, що саме вона очолить уряд від демократичної коаліції. Взагалі ж, на думку багатьох експертів. Блок Юлії Тимошенко – фаворит цих виборчих перегонів, має реальні шанси впритул наблизитись до Партії регіонів. Дійсно, БЮТ запропонував виборцеві яскраву й привабливу програму реформування держави та покращення рівня життя громадян: «Український прорив». Не дивно, що саме БЮТ протягом перших півтора місяця передвиборчої кампанії досяг найбільших темпів зростання рейтингу, чим викликав серйозне занепокоєння в лавах основних конкурентів – «регіоналів». Партія регіонів також провела потужну кампанію. «Регіонами» почали кампанію з того, що наголошували на «здобутках» у розвитку економіки й подоланні «помаранчевої економічної кризи»... Це було очевидною помилкою. Адже виборець на власній шкірі відчув наслідки таких «здобутків»: стрімке та болісне зростання цін на житлово-комунальні послуги, загальне падіння рівня життя, загострення кризи у певних галузях, зокрема у транспортній та енергетичній, комунальному господарстві. Нарешті, виборці не забули, що саме за Уряду Януковича було в кілька разів збільшено тарифи на житлово-комунальні послуги. Тому "регіонали" були змушені знову сідлати свого старого коника: вже вкотре «очолили» боротьбу проти входження України до НАТО та надання російській мові статусу другої державної. Важко сказати, наскільки цей хід буде успішним, адже виборець не сліпий, і протягом кількох термінів перебування ПР при владі вже помітив, що ці проблеми піднімаються «регіоналами» тільки перед виборами, а коли вони минають, то ні НАТО, ні російська мова вже нікого не турбують. Більш того, на думку міністра оборони Анатолія Грищенко, жоден уряд в Україні не зробив для входження країни в НАТО більше, аніж уряд Януковича. Та й сам лідер ПР, коли виїздить за кордон, гаряче запевняє європейських зверхників у прозахідному векторі розвитку України й заявляє, що у нього немає стратегічних розбіжностей з Президентом у питаннях вступу України до НАТО. На відміну від Партії регіонів, Блок Юлії Тимошенко намагався не ставити на порядок денний кампанії питання, що розколюють суспільство. БЮТ запропонував виборцеві зрозумілу й переконливу програму дій оновленої влади, спрямованих на швидкий та рішучий вихід країни на новий, справді європейський рівень життя. Залучивши вітчизняних вчених та експертів до розробки «Українського прориву», а потім запропонувавши всім громадянам взяти участь у вдосконаленні цієї програми, БЮТ також уперше застосував нову для країни модель спілкування між політичною силою та виборцями. Така модель, до речі, передбачає безпосередню участь громадян, а особливо – вітчизняної інтелектуальної еліти у формуванні «соціального замовлення» для влади, за наслідками виконання якого її можна контролювати і притягати до відповідальності у випадку нехтування обіцянками. Разом з вірою у здатність Тимошенко, як розумного, вольового та харизматичного лідера й гарного організатора виконати обіцяне, та враховуючи досвід її досить нетривалого прем'єрства, під час якого, проте, розпочалася запекла боротьба з корупцією і розкраданням державної власності, а також вдалося на 70% збільшити надходження до держбюджету та, відповідно, фінансування соціальних програм, – усе це сприяло успіхові блоку у передвиборчій кампанії. Не дивно, що всього за кілька місяців Тимошенко не лише вдалося вирватися далеко вперед від НУ-НС, але й до мінімуму скоротити, майже зрівнявшись, відставання її особистого рейтингу порівняно з рейтингом Януковича. Таким чином були знівельовані потужні й доволі недешеві зусилля «регіоналів», які протягом двох років витрачали значні кошти на дискредитацію «леді Ю» – як найнебезпечнішого зі своїх політичних опонентів. Голосувати будь-що! Як не з любові, то від безвиході... Нагадаємо, у цих перегонах бере участь 21 учасник. Та реальні шанси пройти до Верховної Ради мають лише три з них: Партія Регіонів, БЮТ та «Наша Україна» – «Народна самооборона». Значна частина суб'єктів передвиборчого процесу з'явилася лише як наслідок неврахованих амбіцій окремих політичних діячів, або являє собою так звані технічні проекти, призначені для того, аби відібрати якусь кількість голосів у того чи іншого лідера. Наприклад, кампанія від початку «непрохідних» партії «Свобода» Олега Тягнибока та Партії вільних демократів (проект Михайла Бродського), за твердженням деяких політологів, підтримується «регіоналами» з метою відтягнути частину голосів – хоч невеличку! – в місцевостях, де найсильніші позиції мають БЮТ та НУ-НС. їм для формування коаліції може не вистачити саме того відсотка, який набрав би Тягнибок. Чим ближче 30 вересня, тим наочніше стає той факт, що боротьба серед політичних сил, які, за висновками аналітиків, забезпечили собі гарантований успіх на виборах до Верховної Ради – ПР, БЮТ, та НУ-НС, – точиться вже не стільки за нових симпатиків серед виборців, скільки за те, аби вже набуті прибічники прийшли до дільниць. Привабливість та переконливість (чи навпаки) передвиборчих програм та партійних списків, ступінь яскравості та харизматичності лідерів, продемонстрований під час кампанії рівень організованості та дієздатності команд – усе це, важливе на початках та під час розвитку передвиборчої інтриги, під кінець перегонів може бути зруйноване пасивністю виборців. А остаточна перемога на виборах насамкінець дістанеться тому з лідерів цієї кампанії, хто на її фініші забезпечить найвищу явку до виборчих скриньок «свого» електорату. Як свідчать висновки аналітиків, виборці почали стомлюватися від гри у політику. Те, від чого політичні діячі у захваті, для простих людей є фактором, який відволікає від більш клопіткого й важливого для них буденного життя. А багато з тих, хто такої втоми ще не відчувають, і, в принципі, ладні підтримати своїми голосами політичну силу, якій симпатизують, – перебуваючи під впливом переможної передвиборчої риторики основних гравців, можуть... не з'явитися на виборчих дільницях, помилково вважаючи що й без їхніх голосів «наші» виграють. Янукович лякає Схід високою явкою на Заході та в Центрі Це небезпечне самозаспокоєння виборців, здається, вже відчули у виборчих штабах і посилено провадять мобілізаційні заходи. Чи не тому, зокрема, Янукович був змушений узяти відпустку, і покинувши прем'єрський кабінет, нині активно вояжує теренами південно-східного регіону країни і закликає прибічників ПР будь що з'явитися на виборчих дільницях? Мовляв, не прийдете, то більш свідомі демократи на заході і у центрі наберуть сті-і-льки! А він, Янукович, зазнається, що планує залишатися при владі цілих десять років. В будь-якому разі виборець, якій би політичній силі він не симпатизував, сьогодні має розуміти: не прийшовши проголосувати за "своїх", він автоматично допомагає їхнім конкурентам. До того ж створює можливість використання його особистого бюлетеня фальсифікаторами. А віддаючи голос за аутсайдерів передвиборчих перегонів, які за даними соціологічних опитувань не здатні подолати трьохвідсотковий бар'єр, він практично пускає його на вітер і збільшує шанси прийти до влади тих політиків, яких він аж ніяк не хотів би бачити біля державного керма. На виборах 2006 року такої помилки припустилися близько 28% тих, хто взяв участь у голосуванні, – тобто майже третина! Чи винесли вони урок з минулорічного досвіду? На жаль, сьогодні практично нікому донести до виборців, які симпатизують політичним «карликам», просту істину: якщо вже немає змоги допомогти такому аутсайдеру гарантовано увійти до парламенту (а окрім ПР, БЮТ, НУ-НС таких шансів не має ніхто), то варто віддати голос за ту партію, чи блок, що хоча б викликає меншу відразу. Інакше прийдуть до влади ті, хто викликає найбільшу. Дмитро Проценко |
|||